Фармакологические свойства:
Фармакодинамика. Основной механизм диуретического действия обусловлен обратимым связыванием с котранспортером Na+/2Cl-/K+ в апикальной части петли Генле, вследствие чего снижается или полностью угнетается ренальная реабсорбция ионов натрия и хлора в восходящей части петли Генле, уменьшается осмотическое давление внутриклеточной жидкости и реабсорбция воды. В диапазоне доз 5 – 100 мг увеличение диуреза пропорционально логарифму дозы. Увеличение диуреза возникает и в тех случаях, когда другие мочегонные препараты (например, тиазиды) уже не оказывают достаточного эффекта, например, при ограниченной функции почек. Устраняет отеки, оказывает антигипертензивное действие, которое обусловлено уменьшением периферического сопротивления сосудов за счет уменьшения содержания свободного кальция в клетках мышечного слоя артерий и нормализации нарушенного электролитного баланса. Вследствие этого снижается контрактильность и реакция сосудов на собственные прессорные вещества организма, в частности катехоламины. Улучшает условия работы сердца за счет уменьшения пред- и постнагрузки. После перорального применения максимальное диуретическое действие продолжается 1 — 3 ч, а диуретический эффект сохраняется на протяжении почти 12 ч. Гипотензивное действие торасемида развивается постепенно в течение первой недели и достигает максимума не позднее 12 недель.
Фармакокинетика. После приема внутрь быстро и практически полностью всасывается из пищеварительного тракта. Максимальная концентрация в плазме крови наблюдается через 1-2 ч. Связывание торасемида с белками плазмы составляет больше 99 %, метаболитов М1, М3 и М5 – 86 %, 95 % и 97 % соответственно. Биодоступность составляет около 80 % с незначительными индивидуальными вариациями и не зависит от приема пищи. Метаболизируется в печени системой цитохрома Р450 с образованием метаболитов (М1, М3 и М5). Основной метаболит М5 диуретического эффекта не оказывает, действующие метаболиты М1 и М3 совместно обусловливают около 10 % фармакодинамического действия. Период полувыведения торасемида и его метаболитов у здоровых добровольцев составляет 3 – 4 ч. Около 83 % принятой дозы выводится через почечные канальцы: в неизмененном виде (24 %) и в виде метаболитов (М1 – 12 %, М3 – 3 %, М5 – 41 %). Общий клиренс составляет 40 мл/мин, ренальный клиренс — приблизительно 10 мл/мин. При почечной недостаточности общий клиренс и период полувыведения торасемида не изменяются, а период полувыведения М3 и М5 удлиняется. Однако фармакодинамические характеристики остаются неизменными, на продолжительность действия степень тяжести почечной недостаточности не влияет. У больных с нарушениями функции печени или с сердечной недостаточностью периоды полувыведения торасемида и метаболита М5 незначительно удлиняются, кумуляции торасемида и его метаболитов не наблюдается.
Фармацевтические характеристики:
основные физико-химические свойства: таблетки с плоской поверхностью с риской и фаской, белого или почти белого цвета.
Побочные эффекты
Стоит отметить тот факт, что побочные реакции могут отражаться на процессе работы различных органов, поэтому каждый случай будет рассмотрен отдельно:
- Сердечно-сосудистая система. В данном случае при приеме препарата могут присутствовать различные нарушения водно-электролитного баланса, а в отдельных единичных случаях увеличивается также метаболический алкалоз. Помимо этого, у определенной категории больных появляется спутанность сознания, тромбозы, артериальная гипотензия, церебральная и кардиальная ишемия, острый инфаркт миокарда, стенокардия и синкопе.
- Нервная система. В редких случаях, и в особенности на раннем этапе лечения, могут возникать головная боль, чрезмерная утомляемость, головокружение и судороги в мышцах.
- Пищеварительная система. В редких случаях могут присутствовать нарушения работы пищеварительной системы в процессе того, как применяется лекарство «Торсид». Инструкция по применению отмечает следующие побочные действия: тошнота, отсутствие аппетита, рвота, диарея, боли в желудке. Может присутствовать также чрезмерно высокий уровень печеночных ферментов.
- Мочевыделительная система. У пациентов, испытывающих различные нарушения в системе мочеиспускания, наблюдается достаточно интенсивное мочевыделение, что в конечном счете может привести к его задержке, а также слишком сильному растяжению мочевого пузыря. В редких случаях может присутствовать завышенная норма креатинина и мочевины в составе крови.
- Обмен веществ. В редких случаях у пациентов фиксируется повышение общего уровня мочевой кислоты, липидов и глюкозы в составе крови.
- Система крови. В крайне редких случаях снижается общее количество эритроцитов, лейкоцитов и тромбоцитов.
- Иммунная система. В редких случаях возникает экзантема, фоточувствительность, зуд. К препарату «Торсид» (уколы) инструкция по применению указывает на то, что в отдельных случаях после внутривенного введения могут начать развиваться острые реакции повышенной чувствительности, вследствие чего пациенту должна быть оказана максимально быстрая помощь. В определенных случаях возможно возникновение тяжелых кожных реакций.
Если же говорить о менее значительных воздействиях, то редко встречаются парестезии и сухость во рту
Помимо всего прочего, отдельное внимание нужно уделить тому, что в крайне редких ситуациях у людей наблюдается определенное нарушение зрения, а также появление шума в ушах или же полная потеря слуха
Особливості застосування
Перед початком застосування препарату необхідно усунути існуючу гіпокаліємію, гіпонатріємію або гіповолемію. При тривалому застосуванні торасеміду потрібен регулярний контроль електролітного балансу, зокрема, калію у сироватці крові (особливо у тих хворих, які одночасно застосовують глікозиди наперстянки, глюкокортикостероїди, мінералокортикостероїди або проносні засоби). Пацієнтам з порушеннями водно-електролітного балансу необхідно припинити застосування препарату та після усунення небажаних ефектів відновити терапію, починаючи з більш низьких доз.
Крім цього, необхідний регулярний контроль вмісту глюкози, сечової кислоти, креатиніну та ліпідів у крові.
Застосування торасеміду може бути причиною отримання позитивного результату при здійсненні тесту на допінг.
Торасемід слід з особливою обережністю застосовувати пацієнтам, які страждають на захворювання печінки, що супроводжуються цирозом печінки та асцитом, оскільки раптові зміни водно-електролітного балансу можуть призвести до печінкової коми. Терапію із застосуванням торасеміду (як і інших сечогінних засобів) пацієнтам цієї групи необхідно проводити в умовах стаціонару. Для попередження гіпокаліємії та метаболічного ацидозу препарат слід призначати з препаратами-антагоністами альдостерону або препаратами, що сприяють затримці калію в організмі.
При призначенні сечогінних засобів необхідно ретельно контролювати клінічні симптоми порушення електролітного балансу, гіповолемії, екстраренальної азотемії та інших порушень, що можуть проявлятися у вигляді сухості у роті, спраги, слабкості, в’ялості, сонливості, збудження, м’язового болю або судом, міастенії, гіпотонії, олігурії, тахікардії, нудоти, блювання. Надмірний діурез може стати причиною зневоднення організму, призвести до зниження об’єму циркулюючої крові, тромбоутворення та емболії кровоносних судин, особливо у пацієнтів літнього віку.
Внаслідок того, що при лікуванні торасемідом може спостерігатися збільшення вмісту глюкози в крові, у хворих з латентним та наявним цукровим діабетом необхідна ретельна перевірка метаболізму вуглеводів. Також необхідний регулярний контроль картини крові (еритроцити, лейкоцити, тромбоцити). Особливо на початку лікування хворих літнього віку необхідно звертати особливу увагу на появу симптомів втрати електролітів та згущення крові.
При відсутності достатнього клінічного досвіду застосування не слід призначати торасемід при нижченаведених захворюваннях та станах. Подагра. Аритмії, наприклад при синоатріальній блокаді, атріовентрикулярній блокаді ІІ та ІІІ ступенів. Патологічні зміни кислотно-лужного метаболізму. Супутня терапія із застосуванням препаратів літію, аміноглікозидів або цефалоспоринів. Патологічні зміни картини крові, наприклад, тромбоцитопенія або анемія у хворих без ниркової недостатності. Порушення функцій нирок, спричинені нефротоксичними речовинами.
Мінімальна доза препарату становить 2 мл та містить 20,0092 ммоль натрію.
1 ампула (4 мл) цього лікарського засобу містить 40,0184 ммоль натрію. Слід бути обережним при призначенні пацієнтам, які застосовують натрій-контрольовану дієту.
Фармакологические свойства
Диуретическое действие лекарства происходит из-за обратного связывания с котранспортером Na + / 2Cl — / K +, результатом чего выступает понижение почечной реабсорбции хлористых и натриевых ионов. Также минимизируется давление жидкости, находящейся внутри клеток, реабсорбция воды.
Если рассматривать повышение диуреза в дозах от 5 до 100 мг, он пропорционален логарифму доз. Уровень диуреза также изменяется в большую сторону в случае, если дополнительные мочегонные средства не оказывают должного лечебного эффекта из-за неполноценной функции почек.
Торсид понижает количество свободного кальция в мышечном артериальном слое, нормализует электролитный баланс, в результате чего происходит уменьшение периферического сопротивления в сосудах, обеспечивается гипотензивный эффект, нейтрализуются отеки.
В ходе такого процесса ослабевает реакция и контрактильность вен по отношению к собственным прессорным компонентам, например, к катехоламинам. На фоне снижения постнагрузки и преднагрузки стабилизируется деятельность сердечной мышцы.
При приеме таблеток внутрь максимальное диуретическое действие наблюдается на протяжении 1−3 часов, эффект же от него сохраняется еще в течение 12 часов. Что касается гипотензивных свойств препарата, они раскрываются постепенно в первую неделю терапии, их максимальный показатель достигается не позже чем через 12 недель приема.
Попадая внутрь организма, Торсид быстро всасывается через пищеварительный тракт. Максимальный уровень активного вещества в плазме отмечается через 1−2 часа. Что касается связывания с белками, оно представлено показателем в 99%, с метаболитами — от 86 до 97%.
Независимо от приема пищи биодоступность составляет около 80%. Отмечены незначительные отклонения из-за индивидуальных особенностей. Метаболизм осуществляется печенью посредством системы цитохрома, в результате чего производятся метаболиты М1, М5, М3.
Полувыведение препарата занимает около 3−4 часов. Большая часть принятой дозы выходит через почечные канальцы, при этом значение общего клиренса достигает 40 мл/мин, ренального клиренса — прядка 10 мл/мин. Если говорить про почечную недостаточность, при ней обозначенные выше показатели практически не изменяются, но значительно повышается время полувыведения метаболитов М3 и М5.
Что касается фармакодинамических характеристик, они не изменяются, почечная недостаточность не сказывается на продолжительности действия активного вещества. При нарушенной функции сердечной мышцы и печени затягивается время полувыведения М5 и самого торасемида, при этом отсутствует процесс их кумуляции.
Фармакологічні властивості
Фармакодинаміка.
Торасемід діє як салуретик, дія пов’язана з пригніченням ренальної абсорбції іонів натрію та хлору у висхідній частині петлі Генле. У людини діуретичний ефект швидко досягає свого максимуму впродовж перших 2-3 годин після внутрішньовенного застосування і залишається постійним впродовж майже 12 годин. У здорових пробандів у діапазоні доз 5-100 мг спостерігалось пропорційне до логарифму дози збільшення діурезу. Збільшення діурезу спостерігалось навіть у тих випадках, коли інші сечогінні засоби, наприклад, дистально діючі ефективні діуретики тіазидового ряду вже не чинили потрібного ефекту, зокрема, при нирковій недостатності. Завдяки такому механізму дії торасемід призводить до зменшення набряків. У випадку серцевої недостатності торасемід зменшує прояви захворювання та покращує функціонування міокарду за рахунок зменшення пре- та постнавантаження. Торасемід знижує артеріальний тиск за рахунок зниження загального периферичного опору судин. Цей вплив пояснюється нормалізацією порушеного електролітного балансу, головним чином, за рахунок зменшення підвищеної активності вільних іонів кальцію у клітинах м’язів артеріальних судин, що було виявлено у хворих, які страждають на артеріальну гіпертензію. Імовірно, цей вплив знижує підвищену сприйнятливість судин до ендогенних вазопресорних речовин, наприклад, катехоламінів.
Фармакокінетика.
Зв’язування торасеміду з білками плазми крові становить понад 99 %, метаболітів М1, М3 і М5 – 86 %, 95 % і 97 % відповідно. Кінцевий час напіввиведення (t1/2) торасеміду і його метаболітів у здорових осіб становить 3-4 години. Загальний кліренс торасеміду становить 40 мл/хв, ренальний кліренс – близько 10 мл/хв. Основний метаболіт М5 діуретичного ефекту не має, а на рахунок діючих метаболітів М1 і М3, узятих разом, припадає близько 10 % фармакодинамічної дії. При нирковій недостатності загальний кліренс і період напіввиведення торасеміду не змінюються, а період напіввиведення М3 і М5 подовжується. Однак фармакодинамічні характеристики залишаються незмінними, а ступінь тяжкості ниркової недостатності на тривалість дії не впливає. У хворих із порушенням функцій печінки або із серцевою недостатністю періоди напіввиведення торасеміду і метаболіту М5 незначно подовжуються, а кількість речовини, що виводиться із сечею відповідає кількості, що виводиться у здорових людей, тому кумуляції торасеміду і його метаболітів очікувати не слід.
Взаимодействие с другими лекарственными средствами:
Торсид усиливает действие других лекарственных антигипертензивных средств, в частности ингибиторов ангиотензинпревращающего фермента, поэтому соответствующая комбинированная терапия может привести к чрезмерному снижению артериального давления.
При одновременном применении с Торсидом препаратов наперстянки дефицит калия, вызванный торасемидом, может привести к расширению диапазона побочного действия обоих препаратов.
Торсид ослабляет действие противодиабетических средств. Пробенецид и нестероидные противовоспалительные средства ослабляют диуретическое и гипотензивное действие Торсида. При терапии салицилатами в высоких дозах Торсид может усиливать их токсическое действие на центральную нервную систему. Торсид, особенно в больших дозах, может усиливать ото- и нефротоксическое действие аминогликозидных антибиотиков и производных платины. Торсид усиливает действие теофиллина и курареподобных миорелаксантов. Слабительные средства, а также минерало- и глюкокортикоиды могут усилить возможную потерю калия, обусловленную Торсидом. При одновременном применении Торсида и препаратов лития может повышаться концентрация лития в крови и тем самым усиливаться действие лития и его побочных эффектов. Торсид ослабляет сосудосуживающее действие катехоламинов. При одновременном применении с холестирамином всасывание торасемида может снижаться и тем самым может ослабляться его действие.
Аналоги
Таблетки белого цвета небольших размеров имеют плоскую поверхность, легко проглатываются и не вызывают дискомфорта. Они выпускаются по 5 мг или 10 мг, формируются в один блистер по 10 штук. В упаковке может быть 1, 3, 9 пластин.
Если соблюдены все условия хранения при температуре, не превышающей +25 градусов, срок годности составляет 3 года. Препарат рекомендуется хранить в местах, недоступных для детей. Цена Торсида более доступна в сравнении с иными препаратами аналогичного спектра действия, чем и обусловлен его повышенный спрос.
Известные аналоги, которые часто применяются на практике, – Диувер, Бритомар, Тригрим, Трифас Cor, Фуросемид.
Особенности применения:
При длительной терапии Торсидом необходим регулярный контроль электролитного баланса (в частности калия сыворотки), уровня глюкозы, мочевой кислоты, креатинина и липидов в сыворотке крови, картины крови.
Необходимо учитывать, что повышение уровня глюкозы в крови больного может быть связано с возможным латентным или манифестным сахарным диабетом, поэтому таким больным следует проводить тщательный контроль сахара крови.
Способность влиять на скорость реакции при управлении автотранспортом или работе с другими механизмами.
Не следует применять препарат во время управления транспортными средствами или при работе, которая связана с повышенной концентрацией внимания.
Побічні реакції
Метаболізм/електроліти. Інтенсифікація метаболічного алкалозу. Спазми м’язів (особливо на початку лікування). Підвищення концентрації сечової кислоти та глюкози в крові, а також холестерину та тригліцеридів. Гіпокаліємія при супутній низькокалорійній дієті, при блюванні, проносі, після надмірного застосування проносних засобів, а також у хворих із хронічною дисфункцією печінки. Залежно від дозування та тривалості лікування можливі порушення водного та електролітного балансу, наприклад, гіповолемія, гіпокаліємія та/або гіпонатріємія. Коли відбувається значна втрата води та електролітів, спричинена надлишковим утворенням сечі, на початку лікування та у хворих похилого віку може спостерігатися зниження артеріального тиску, головний біль, астенія і сонливість.
З боку серцево-судинної системи. Через можливе згущення крові можуть спостерігатися тромбоемболічні ускладнення, сплутаність свідомості, артеріальна гіпотензія, а також розлади кровообігу та серцевої діяльності, у тому числі ішемія серця та мозку, що може призвести, наприклад, до аритмії, стенокардії, гострого інфаркту міокарда, синкопе.
З боку травного тракту. Різноманітні розлади травного тракту (особливо на початку лікування), наприклад, відсутність апетиту, біль у шлунку, нудота, блювання, пронос, запор; панкреатит, метеоризм.
З боку нирок та сечовивідних шляхів. Підвищення концентрації креатиніну та сечовини крові. У хворих із розладами сечовипускання підвищене утворення сечі може призвести до її затримки та надмірного розтягнення сечового міхура. Потяг до сечовиділення.
З боку печінки. Підвищення концентрації деяких печінкових ферментів (гамаглутамілтранспептидази) у крові.
З боку шкіри та алергічні реакції. Алергічні реакції, наприклад, свербіж, екзантема, фотосенсибілізація, тяжкі шкірні реакції. Після внутрішньовенного застосування можуть спостерігатися гострі потенційно небезпечні для життя реакції гіперчутливості (анафілактичний шок).
З боку крові та кровотворної системи. Зниження числа тромбоцитів, еритроцитів та/або лейкоцитів.
Загальні прояви. Головний біль, запаморочення, підвищена втомлюваність, загальна слабкість (особливо на початку лікування), сухість у роті, неприємні відчуття у кінцівках (парестезії), розлади зору, дзвін у вухах, втрата слуху, реакції у місці введення.
Взаимодействие с другими средствами
Известно, что торасемид способен повышать действие антигипертензивных препаратов. При подобной комбинированной терапии возникает риск сильного снижения АД. Известно, что Торсид снижает эффективность лекарств противодиабетического спектра действия. Препарат не столь сильно проявляет свои гипертензивные свойства под действием противовоспалительных медикаментов, например, Пробенецида.
Совмещение с салицилатами приводит к их токсическому действию, которое негативно сказывается на работе ЦНС.
При больших дозировках Торсида повышается действие:
- производных платины;
- антибиотиков аминогликозидного круга;
- цефалоспоринов;
- курареподобных миорелаксантов;
- теофиллина.
Слабительные, минералосодержащие препараты и глюкокортикостероиды способствуют повышенному выведению калия. Если одновременно используются литийсодержащие медикаменты, концентрация в кровяных массах лития повышается, соответственно, увеличивается действие этого компонента.
Взаємодія з іншими лікарськими засобами та інші види взаємодій
Торасемід підсилює дію інших антигіпертензивних засобів, зокрема, інгібіторів ангіотензинперетворювального ферменту, що може спричинити надмірне зниження артеріального тиску під час їх одночасного застосування. При одночасному застосуванні торасеміду з препаратами дигіталісу, дефіцит калію, спричинений застосуванням діуретика, може призвести до підвищення або посилення побічної дії обох препаратів. Торасемід може знижувати ефективність протидіабетичних засобів. Пробенецид та нестероїдні протизапальні засоби можуть гальмувати діуретичну та антигіпертензивну дію торасеміду. При лікуванні саліцилатами у високих дозах торасемід може підвищити їх токсичну дію на центральну нервову систему. Торасемід, особливо у високих дозах, може підсилити ототоксичну та нефротоксичну дію аміноглікозидних антибіотиків, наприклад, канаміцину, гентаміцину, тобраміцину та цитостатичних засобів – похідних платини, а також нефротоксичну дію цефалоспоринів. Торасемід може підсилювати дію теофіліну, а також вплив курареподібних лікарських засобів на релаксацію м’язів. Проносні засоби, а також мінерало- і глюкокортикоїди можуть підсилити втрату калію, зумовлену торасемідом. При одночасному застосуванні торасеміду та препаратів літію можливе підвищення концентрації літію у плазмі крові, що може спричинити посилення впливу та підсилення побічних дій літію. Торасемід може знижувати судинозвужувальну дію катехоламінів, наприклад, епінефрину та норепінефрину.
Особые указания
Если предстоит продолжительная терапия, в которую входит Торсид, рекомендуется регулярная проверка уровня мочевой кислоты, глюкозы, липидов, креатинина, электролитного баланса, общей картины крови.
Глюкоза может повышаться на фоне манифестного или латентного сахарного диабета. Пациенты с подобными диагнозами должны всегда контролировать уровень сахара. Начало лечения требует контроля симптомов, указывающих на сгущение крови, потерю электролитов.
Поскольку отсутствует клинический опыт, не рекомендуется применение Торсида при следующих состояниях:
- патологические преобразования в кислотно-щелочном метаболизме;
- аритмия;
- подагра;
- параллельное лечение, основанное на препаратах лития, цефалоспоринах, аминогликозидах;
- изменение картины крови в виде анемии, тромбоцитопении.
Описываемое лекарство содержит лактозу, поэтому его не следует принимать пациентам с индивидуальной непереносимостью данного компонента, в случае наследственного лактазного дефицита, неправильного метаболизма галактозы с глюкозой.
В некоторых случаях реакция действия активного препарата влияет на способность управления транспортными средствами. Подобные реакции чаще всего наблюдаются в самом начале терапии, при коррекции дозирования лекарства, параллельном употреблении алкогольных напитков.
